Чорнобильська АЕС: випробування війною та окупацією
У продовження нашого циклу до 40-ї річниці трагедії на ЧАЕС ми звертаємося до найсучаснішого і одного з найскладніших етапів в історії станції — періоду повномасштабного вторгнення.
Розповідаємо про подвиг тих, хто опинився в епіцентрі подій під час повномасштабного вторгнення. З початком російської агресії Україна і світ опинилися під загрозою нової катастрофи. 24 лютого саме по цій землі проїхала російська бронетехніка, здіймаючи радіоактивний пил у повітря. Чорнобильська станція була захоплена силою, зброєю. росія перетворила і цей об'єкт на арену війни. 30-кілометрову зону відчуження окупанти використовували для підготовки нових атак проти нашої оборони, а сама ЧАЕС опинилася під загрозою пошкодження і руйнування.
На той момент на зміні перебувало понад триста осіб, серед яких були працівники станції, медичний персонал, пожежники та бійці Національної гвардії України. Протягом 600 годин — замість звичних 12 годин робочої зміни — ці люди забезпечували ядерну безпеку світу, перебуваючи під постійним наглядом озброєних окупантів.
Умови перебування на об’єкті були критичними. Працівники були змушені спати на підлозі, на стільцях або на робочих місцях, використовуючи власний одяг замість ковдр. Через брак продуктів у їдальні раціон був суворо обмежений: люди отримували лише по невеликій порції каші та черствого хліба один-два рази на добу. Попри фізичне виснаження та психологічний тиск, персонал станції виявив неймовірну винахідливість. Коли окупанти вимагали підписати документи про «добровільну співпрацю», люди відмовлялися, продовжуючи виконувати лише ті дії, які були необхідні для запобігання аварії. Особливо важливою була роль начальника зміни Валентина Гейка, який взяв на себе відповідальність за координацію дій персоналу та відстоював інтереси підлеглих перед російським командуванням, фактично ставши гарантом того, що станція залишиться керованою.
Професіоналізм працівників пройшов найвищу перевірку під час повного знеструмлення об’єкта. Коли зовнішні лінії були перебиті обстрілами, персонал працював у напівтемряві, вручну контролюючи рівень води в басейнах витримки ядерного палива. Пожежники станції, попри заборони окупантів, виїжджали на гасіння загорянь у зоні відчуження, розуміючи, що вогонь може дістатися до сховищ відпрацьованого палива. Ризикуючи життям, технічні фахівці самостійно лагодили пошкоджені кабелі та підтримували роботу дизель-генераторів, щоб не допустити перегріву активних зон.
Перша часткова ротація персоналу відбулася лише 20 березня, коли 46 добровольців погодилися поїхати на захоплену станцію, щоб змінити своїх виснажених колег. Ці люди усвідомлено йшли в полон, щоб дати можливість іншим повернутися додому. Навіть після деокупації 31 березня багато співробітників залишилися на робочих місцях, щоб розпочати відновлення розграбованих лабораторій та перевірити безпеку мінованої території. Історія окупації ЧАЕС — це насамперед історія про людей, чия відданість обов’язку виявилася сильнішою за страх і ворожу зброю, зберігши Полісся та весь світ від нової катастрофи.
Далі буде...
