Новогуйвинська селищна рада
Житомирський район, Житомирська область

Історична довідка

 

Історичний нарис Новогуйвинської селищної ради

До складу Новогуйвинської селищної ради входять три селища міського типу: Новогуйвинське, Озерне, Гуйва.

До 1963 року на території сучасної Новогуйвинської селищної ради знаходиться три населених пункти, які за адміністративним поділом належали різним сільським радам. Селище міського типу Гуйва-1 було підпорядковане Зарічанській сільській раді, смт Гуйва-2 було підпорядковане Сінгурівській сільській раді, смт Озерне – Пісківській сільській раді. На основі цих населених пунктів 7 січня 1963 року рішеннями виконкому Житомирської обласної ради народних депутатів було створено Гуйвинську селищну раду народних депутатів з центром у смт Гуйва-2. Першим головою новоствореної селищної ради був Жеребцов Микола Олексійович (з 1963р.по 1972р), слідуючими головами селищної ради були Карпов Іван Спиридонович (1972-1974рр), Гольцев Семен Маркович (1974-1980), Ксендзуек Дмитро Прокопович (1980-1985рр.), Шляхова Лариса Василівна (1985-2001рр.), Сахневич Петро Олександрович (2001-2006рр.), Гарбуз Валерій Олександрович (2006-2015 рр.), з листопада 2015 року голова Новогуйвинської селищної ради - Гончаренко Зоя Григорівна.  За всі роки існування селищної ради при спільній співпраці місцевої влади, керівників всіх форм власності містечка селищної раді розростались та з кожним роком ставали все красивішими.

Указом Президії Верховної ради СРСР від 7 березня 1973 року населеному пункту  Гуйва – 2 було присвоєно назву Новогуйвинське. Так розпочинається відлік часу існування селища міського типу Новогуйвинське  та Новогуйвинська селища рада, з  центр селищної ради Новогуйвинське.

Депутатами Новогуйвинської селищної ради 4-го скликання на сесії селищної ради було прийнято рішення про затвердження Герба селища Новогуйвинське.


Смт.Новогуйвинське розташоване за 8 км від районного та обласного центру та залізничної станції міста Житомир. Через населений пункт проходить автошлях Житомир-Бердичів.

Площа населеного пункту - 60,2 га.
Населення – 7200 особи.
Кількість дворів - 1871.

Історія смт.Новогуйвинське не розпочинається з 1973 року, селище розпочало свою історію з довоєнних часів, тут до війни знаходились військові частини з ремонтно-механічною базою.    Ремонтний завод, який під час війни називався 116-й пересувний танково-агрегатний ремонтний завод (ПТАРЗ-116) з’явився на території селища у 1947. Його передислокували з-за кордону у військове містечко №81, де до війни розташовувалася 5-та Кавалерійська дивізія 30-го Кавалерійського корпусу.

Військове містечко №81 під час війни було зруйноване. Тому ремонтний завод і житлово-побутові будівлі доводилося зводити практично заново.  Відновлювалось виробництво, розростався населений пункт і згодом  маленьке селище виросло  у прекрасне містечком.

Основним виробничим підприємством на території містечка став Житомирський ремонтно-механічний завод, який є одним із найкращим серед споріднених підприємств в Україні. Тут, окрім бронетехніки,  почали виробляти  товари народного вжитку.

Завдяки заводу виникло селище Новогуйвинське. Тут заново були збудовані не лише об’єкти промислового призначення, а й увесь житлово-побутовий масив та навчально-виховні заклади.

Інтенсивна забудова селища розпочалася у 1967 році. Відтоді і до цього часу було зведено 30 багатоповерхових житлових будинків, готель, школа, басейн, два дитсадки, 7 магазинів, адмінбудинок, в якому розмістилися селищна рада, відділення зв’язку, будинок побуту, відділення міліції, кімната реєстрації шлюбів, аптека, медпункт та інші громадські і комерційні заклади. Благоустроєно 4 вулиці, і присвоєно  було їм назви “ Дружби народів”, “9 п’ятирічки”, “Ветеранів”.

На території самого ремонтного заводу було заново зведено 5 цехів, гараж, склади, очисні споруди, котельня, насосна станція, заводоуправління тощо. Красивою традицією минулих літ, залишилась на даному підприємстві традиція  вітати та зустрічати своїх славних трударів з новим робочим днем мелодійним заводським гудком.

Тут діє музей „Бойової і трудової слави”, біля нього було встановлено пам’ятник Т.Г. Шевченку.

Всі будівельні роботи здійснювало будівельне управління №1 військової частини 36827, яке очолює Заслужений будівельник УРСР, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора Юрій Тимофійович Яковлєв, на даний час це ТОВ”Новогуйвинськбуд-1”

У 1982 році збудовано загальноосвітню школу директором якої на протязі всіх 28 років є Заслужений вчитель України Мозгових Людмила Іванівна, вона із своїм прекрасним педагогічним колективом випустила не  одне покоління спекраної молоді, серед випускників Новогуйвинської гімназії є вчителі, лікарі, банкіри, хороші виховані люди. Тут народилися і виросли спортсмени: Наталія Решотка, Тетяна Мозжухіна і Тетяна Глухенька.

На честь загиблих у Великій Вітчизняній війні танкістів у селищі встановлено меморіал у вигляді танку, а в 2010 році до відзначення 65 річниці Великої Перемоги було встановлено одинадцять стел з іменами воїнів земляків,  на території  підприємства було відкрито  пaм’ятник генералу  Ватутіну та закладено  по вулиці Комуністичній алею Слави із 65 дерев в знак шани та поваги до наших земляків.

У Новогуйвинську проживають славні трударі, серед них кавалери ордена Трудового Червоного Прапора: бригадир слюсарів Л.О. Твардовський, слюсарі О.П. Захарчук, О.Р. Іщук, токар В.К. Макарчик та фрезерувальник, лауреат державної премії СРСР 1984 року А.І. Гладун це все працівники  Казенного  підприємства “Житомирського ремонтно-механічного заводу” який очолює Бутенко Сергій Григорович - депутат обласної ради, почесний громадянин смт.Новогуйвинське, Заслужений працівник промисловості України, кандидат технічних наук, доцент, академік, лауреат багатьох міжнародних та державних премій і номінацій, професор, і просто наш земляк. Але як говорять в народі” не единим хлебом жив человек” в селищі  дбають і про духовність, збудовано чудовий храм Святих Петра, Павла та Сергія Радонежського, в цю святу обитель приходять люди в хвилини радощів та хвилини смутку.

На території селища працюють стадіон, ресторан „Танкіст”,  басейн, Будинок культури, районна музична школа, , кафе, перукарня, бібліотека, лікарська амбулаторія сімейного типу, магазини, готель “Танкіст”

Використовуючи благородні природні умови, соснові та дубові ліси, м’який клімат на території містечка в 1966 році було побудовано обласний протитуберкульозний диспансер на 500 ліжок, тут щороку отримують кваліфіковану медичну допомогу майже дві тисячі хворих.

На території селища працює комунальне підприємство ВЖРЕКП яке забезпечує селище опаленням , працює водогінна мережа, каналізація, газо і енергопостачання. Дякуючи плідній роботі даного підприємства селище зимою не замерзає, в селищі наводиться порядок, Тому в нашому селищі завжди чистенько та охайно, приїжджі люди приємно вражені що в нашому селищі так чисто.

Мені хочеться написати багато красивих слів про селище Новогуйвинське, адже я також прожила в даному селищі 30 років. Дане селище для мене стало рідним , але я не поет, тому скажу словами славного нашого земляка Олеся Коляди ( який багато віршів та пісень присвятив нашому Новогуйвинську):

Є на березі річки містечко,
Де ще й досі лунають гудки.
Там зустрінуться люди сердечні, їх ніколи не старять роки
Віковічні дуби над рікою шумлять,
як словами красу передати?
Тут пісні солов’їні в дібровах звучать,
Тут привітно запросять до хати.


Смт. Гуйва - селище, входить до складу Новогуйвинської селищної ради.
Розташоване за 4 км від районного і обласного центру та залізничної станції Житомир.
Площа населеного пункту -  71.5 га.
Населення – 1350 осіб.
Кількість дворів - 200.

На території селища Гуйва проживала Герой Соціалістичної праці О.Г. Масловець, уродженка с.Млинище, 30 років мешкає у селищі Гуйва, а також відмінник народної освіти СРСР, заслужений учитель України П.А. Поліщук. Уродженцем селища є кандидат агрономічних наук А.П. Войцехівський та Заслужений артист України М.М. Желєзніков.

Під час війни в районі смт. Гуйва точились жорстокі бої, в тих боях приймали участь не тільки мешканці нашого району та українці а й грузини,  казахи, та багато воїнів інших національностей. Не всім довелось св’яткувати День Перемоги 9 травня 1945 року, воїни: Климов Георгій Петрович, Блінов Василь Костянтинович, Камалов Курбан Сафонович, Малахов Віктор Миколайович, Мухамбехалієв Моісім, Потапов Іван Тимофійович, Решетніков Олексій Дмитрович, Власюк Семен Михайлович, не повернулись  живими до своїх родин, вони навіки залишились лежати  на нашій землі. Щороку на День Перемоги на могилу воїнів визволителів приходять  діти, мешканці щоб низько вклонитись їм за їх подвиг, приносять їм квити. Цього року, до 65 річниці Великої Перемоги громадою селища Гуйва біля Братської могили встановлено шість меморіальних плит, на яких викарбовано імена наших односельців які  воювали  та визволяли нашу землю від фашистських загарбників.

На території селища працює відділення зв’язку, аптека, фельдшерсько-акушерський пункт, магазини.

Діє загальноосвітня школа1-111 ступенів. Серед місцевих вчителів – три відмінники народної освіти: П.І. Каленський, С.М. Шведова, А.Ф. Шегеда. При школі діють районна спортивна школа, дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки, стадіон . У школі функціонує музей „Бойової і трудової слави”, бібліотека з книжковим фондом 4020 примірників.

На протязі останніх років в селищі побудовано багато нових жилих будинків, селище розростається.

Прикрасою селища є річка Гуйва з її мальовничими берегами та схилами, яка протікає по території селища.


Смт. Озерне – військове містечко, входить до складу Новогуйвинської селищної ради.  Розташоване за 14 км від районного і обласного центру та залізничної станції Житомир.

Площа населеного пункту - _156,6 га
Населення – 8500 осіб;
Кількість дворів - _1871

До 1959 р. селища як такого не існувало. Перші будівлі з’явилися у 1935 році: гарнізонний Будинок офіцерів, санчастина, школа, три казарми, їдальня. Поряд з цими спорудами будувався аеродром.

Військове поселення спочатку відносилося до села Скоморохи, яке розташовувалося неподалік. Військова частина була підпорядкована гарнізону, що дислокувався к селищі Гуйва. Під час війни цей військовий гарнізон був вщент зруйнований. Після завершення війни розпочалося інтенсивне будівництво нового військового містечка, яке у 1959 році отримало назву Озерне.

У селищі народився льотчик Герой Радянського Союзу Олексій Дементійович Флейшман.
На території селища розташовані аеродром, відділення зв’язку, телеграф, ощадбанк, аптеки, кафе, ринок, будинок офіцерів, готель, амбулаторія, будинок побуту, їдальня, лазня, гімназія.

З 1959 року колектив педагогів очолював протягом 30-ти років Заслужений вчитель України, Відмінник народної освіти, ветеран Великої Вітчизняної війни О.Г. Самойлов. На даний час посаду директора гімназії обіймає А.П. Власюк –  Відмінник освіти України. Вчитель біології Т.А. Негус нагороджена медаллю А.С. Макаренка.

У гімназії створено музей „Бойової і трудової слави”, є спортивний зал, бібліотека.

На території селища функціонує стадіон, діють школа східного єдиноборства „Кемпо” та філіал учбово-десантного центру „Сатурн”, Будинок офіцерів, музей, бібліотека.

На честь загиблих у Великій Вітчизняній війні пілотів встановлено меморіал у вигляді літака та алеї Слави.