Що повинні знати СОЦІАЛЬНІ ПРАЦІВНИКИ про ТРАВМУ
Для тих, хто безпосередньо не стикався з цим питанням, згадки про соціальну роботу, пов’язану з травмами, зазвичай зводяться до короткої інформації в різних джерелах. Ми всі чули щось схоже на твердження: «Навчені соціальні працівники готові допомогти жертвам та їхнім сім’ям». Для соціальних працівників, які мають намір працювати з постраждалими від травм, важливо розуміти, що насідки травматизації нестійкі/гнучкі. Це не поодинока подія. Нижче наведено деякі з найбільш важливих і часто неправильно трактованих тверджень у сфері роботи з травмованими клієнтами.
Травма – це спектр
Як сама травма, так і жертва, на яку вона впиває, є дуже різноманітними. Це безпосередньо впливає на характер, частоту, інтенсивність і тривалість реакцій потерпілого. Дехто буде проявляти хронічні симптоми, які чітко вписуються в критерії МКХ (Міжнародна класифікація хвороб), як-от ПТСР ( посттравматичний стресовий розлад). Інші демонструють епізодичні, непередбачувані симптоми. Це значною мірою залежить від типу травми, яка часто є результатом
* насилля над дітьми чи дружиною/чоловіком;
* зґвалтування;
* смерті близької людини;
* ситуації, яка ледь не призвела до смерті;
* природних катаклізмів;
* стрілянини;
* війни;
* зловживання;
* важкої фізичної травми або захворювання .
Це не повний список, проте він охоплює більшість випадків. Крім того, що травма є непередбачуваним інцидентом, вона має ще й таку особливість: двоє постраждалих відреагують на один і той же випадок по-різному. Вік, стать, досвід, стрес, психічні розлади й інші фактори можуть вплинути на реакцію людини на травму. Як при такій кількості нюансів соціальні працівники можуть підібрати особливий індивідуальний підхід?
Соціальні працівники повинні думати про травму як про тривалий стан, а не як окрему подію. Без врахування вторинного впливу травми соціальний працівник може зосередитися лише на подоланні її джерел, але не вирішить проблем нею створених.
Варто почати з прийняття стадії виживання.
Першочергове – Виживання
Травма часто пояснюється так: це ситуація, у якій людина не має контрою над потенційною летальною загрозою. У нашому мозку вже передбачена система реакції в такому випадку, вона називається боротьба або втеча». Цей системний процес швидко наповнює тіло адреналіном та іншими гормонами. Останні схильні затримуватися в нашому тілі після такої реакції, особливо, коли загроза ще не усунена повністю.
Чому це важливо при роботі з клієнтами з травмою?
Приймати й розуміти стадію виживання важливо, оскільки, щоб пережити початковий шок, жертва без підтримки не може обробити, подолати чи навіть визнати травму. Якщо ж травма сталася нещодавно, потерпілого необхідно занурити в стабільне й сприятливе середовище. Замість того, аби вдаватися в деталі травми та змушувати жертву пережити її знову, ефективніше створити безпечне середовище. Це може бути:
* спілкування з друзями чи родичами;
* спілкування з іншими жертвами;
* переміщення потерпілого фізично з місць, які асоціюються з травмою;
* інші речі, які створюватимуть у потерпілого почуття безпеки.
Якщо потерпілий досі перебуває в стані гострої реакції на травму, він може виявляти такі симптоми:
* підвищений тонус м’язів (напруга в шиї, стиснуті кулаки тощо);
* прискорене та нерегулярне дихання;
* швидка мова, низька концентрація уваги;
* потовиділення та/або біль у животі.
Травма циклічна
Дослідження довели, що травма породжує більшу травму. Це означає: жертви одночасно більш чутливі до певних тригерів і статистично схильні до зловживання психоактивними речовинами та іншими коупінг механізмами (використання когнітивних і поведінкових стратегій для зменшення негативних емоцій і факторів, спричинених стресом. Коупінг механізми бувають як позитивні – раціоналізація, спорт тощо, так і негативні – зловживання, самоушкодження тощо). Тому соціальні працівники повинні думати про травму як про тривалий стан, а не як окрему подію. Без врахування вторинного впливу травми соціальний працівник може зосередитися лише на подоланні її джерел, але не вирішить проблем, нею створених. Багато потерпілих від травми мають тривогу, депресію, асоціальну поведінку, не усвідомлюючи цього. Ось чому скринінг ( процедура або програма для виявлення ранніх симптомів або тригерів у окремої людини або населення) є головним інструментом при роботі з травмою. Уважний скринінг за належного застосування дозволить виявити джерела травми, її симптоми та запобігти повторній драматизації. Знання тригерів постраждалого ( ще одна перевага скринінгу) додасть чіткості в напрямку роботи з потерпілими.
Процес відновлення має бути різноробочим.
Соціальні працівники можуть сприяти відновленню потерпілого в соціальній та фінансовій сферах. Жертви травм часто втрачають роботу, навчання й соціальну взаємодію, поки перебувають у процесі одужання. Одним із важливих інструментів у роботі з різними проблемами (не лише з травмою) для соціального працівника є використання ресурсі громади задля допомоги людям складній ситуації. Час – важливий фактор на цьому етапі відновлення. Якщо постраждалій ще не готовий відновити свої обов’язки в повну силу, невдала спроба реінтеграції може погіршити симптоми.
Навіть після, здавалося б, повного одужання, у постраждалих від травм часто залишаються викривлені уявлення й фобії, по’вязані з обставинами їхньої травми. Страх води, наприклад, може вплинути на людину, яка ледь не втопилася. Такі фобії чи викривлені уявлення можуть сформувати сильні тригері, що заважають у повсякденному житті. Скринінг травми та її наслідків допомагає виявити цю поведінку й тригери, а згодом соціальні працівники та інші фахівці (наприклад психологи) зможуть вирішити проблему.
Ланцюгова реакція
Створюючи мережу підтримки для травмованої людини, важливо враховувати впив, який її досвід мав на близьких. Навіть якщо члени сім’ї не були присутні під час травматичних подій, вони можуть отримати вторинну травму через співчуття до потерпілого. За даними Ради освіти з соціальної роботи, треба надавати послуги членам сім’ї й близьким так само, як і жертві, щоб мережа підтримки залишалася міцною.
Розуміння ланцюгової реакції допоможе соціальним працівникам визначити осіб та групи, які потребують їхніх послуг. Люди часто соромляться чи вагаються просити про допомогу, особливо вперше. Їм легше погодитися на послуги, коли вони перебувають у групі людей, яким ці послуги пропоновано. Важливо не втрачати пильності при роботі з травмою і не випускати з поля зору близьке оточення потерпілого і його самого.
Підсумок
Отже, травматизація – це стан, а не подія. Першочерговою цілю є переміщення потерпілого в безпечне й позитивне середовище. Перший час після травматизації потерпілі не будуть сприймати роботи над наслідками травми та способами їх подолання. Натомість потребують забезпечення своїх потреб. Кожен реагує на травму по-різному. Тож відновлення вимагає різнобічного підходу.
